a

Рука Вождя або «чотири пальці в небо» (Катерина Фісун)

  /    /  Рука Вождя або «чотири пальці в небо» (Катерина Фісун)
  • Робота студентки Катерини Фісун
  • Практика по предмету: «Журналістика в друкованих та інтернет-виданнях»
  • Місце практики: «ЄрміловЦентр»
  • Подія: фестиваль: «Dantefest»
  • Вид роботи: стаття

 

Рука Вождя або «чотири пальці в небо». Політика декомунізації: заради чого знищують монументи?

після лекції-зустрічі з фотографом Євгеном Нікіфоровим

 

В рамках міжнародного соціокультурного фестивалю «Dantefest» в харківському Центрі сучасного мистецтва «ЄрміловЦентр» була організована виставка «Шлях Енея. Художники сьогодення сам-на-сам з минулим». Вона поєднала в собі роботи митців, що торкаються теми пам’яті, минулого, особистого досвіду, взаєморозуміння і взаємозв’язків поколінь. За словами її співкуратора Бориса Філоненка, ця тема вже піднімалася у Європі, і виявилося, що про неї важливо говорити у різних країнах, де в залежності від контекстів художники по-різному відповідають на питання, як вони зіштовхуються з минулим, і чим взагалі це минуле є для них.

Реформа декомунізації на Україні втілювалася в життя шляхом демонтування монументів – пам’ятників Леніну, політичним лідерам СРСР, меморіальних дощок з образами червоногвардійців, усіх символів, що, на думку прибічників національної ідеї, уособлювали і сакралізували радянську ідеологію, про яку в незалежній Україні потрібно забути. Символічний жест розриву з радянським часом, і саме стирання пам’яті про нього, втілював момент, коли пам’ятник Леніну на Заході і Сході України летів вниз зі свого постаменту. Разом зі зрушенням пам’ятника відбувалася символічна руйнація усіх спогадів про комунізм і радянську владу.

Фотограф Євген Нікіфоров довгий час займався пошуком демонтованих або ще не декомунізованих радянських пам’яток мистецтва, і на лекції представив деякі фотографії монументів. Серед фотографій, які були зроблені у різних містах України, особливу увагу було приділено руці «запорізького Леніна», яку автор сфотографував на одному з водоканалів в Запоріжжі. Тій руці, в якій старше покоління ще в змозі розгледіти певну політичну ідеологію, бо саме в цих людей ця рука може викликати певні емоції. Одним із ключових питань, що обговорювалося на зустрічі з фотографом, стало питання «чи для всіх радянські монументи несуть у собі певну пам’ять про щось, і чи є знищення монументів, і взагалі мистецтва, запорукою знищення або деконструкції пам’яті про минуле?».

Волонтерці проекту Ользі, яка навчається на першому курсі Харківської академії культури, було цікаво дізнатися, як здійснювався процес «розформування історії архітектури», а також про те, як митці з азартом намагаються знайти залишки пам’ятників. Ольга висловила своє суб’єктивне відношення до «запорізького Леніна», руку якого сфотографував Євген: «Він збирає деякі фрагменти пам’ятників, досліджує історію. Але якщо взяти цю руку «запорізьку», мені стало цікаво, чому в основному це якісь бюсти, а тут – окрема рука, її окремо зберігають, і вона у такому положенні – чотири пальці в небо».

Інша відвідувачка лекції у своєму запитанні до Євгена звертала увагу на різне сприйняття різними поколіннями декомунізації, на те, що її знайомі особливого значення пам’ятнику Леніну в Запоріжжі ніколи не надавали, і він спокійно стояв собі на своєму місці: «Моє покоління, мої друзі, знайомі ніколи не ототожнювали цей пам’ятник з якоюсь ідеологією. Це був якийсь пам’ятник, це був якийсь образ… Тобто розумієш, що раніше для іншого покоління це мало якийсь великий зміст». Це підштовхує до одного, не менш важливого питання: заради чого і наскільки ефективно сьогодні взагалі знищувати мистецтво минулого, щоб стерти пам’ять про нього, і чи є ця пам’ять травмуючою для сучасного покоління?

На зустрічі Євген розповів, що окрім інтересу до пошуку і фотографування монументів, цікавився проблемою пам’яті і травми після Другої світової війни і Голокосту, цікавився фотографіями, які відображають жахливі події минулого. Але що б ми не фотографували, у різних поколінь буде різне відношення до цих фактичних свідчень, тому вони не гарантують збереження пам’яті. Збереження пам’яті про подію більш ймовірне, коли людина пережила досвід фізично, зазначив Євген.

Для першокурсниці Ольги політика декомунізації залишила багато незрозумілого, як і рука славнозвісного вождя: «З приводу декомунізації пам’ятників, я розумію, що ми йдемо у новий час, але зараз все так радикально, усі почали поголовно прибирати пам’ятники. Не те щоб просто прибирати, а ховати, але не замінювати. У мене в місті на площі знесли пам’ятник Леніну, але замість нього нічого не поставили. Це пам’ять про те, як був Ленін і його знесли, або пам’ять про те, що він приніс і що зробив? Яке він відношення взагалі має до нашого міста?».

Виставка «Шлях Енея», як зазначила арт-менеджерка «ЄрміловЦентра» Марія, присвячена зв’язку поколінь і культурним зв’язкам, але з трансформацією художнього об’єкта, зв’язок з минулим втрачається. Саме так рука Леніна для одних продовжує бути символом влади, а для інших – тільки «чотирма пальцями», піднятими до неба.

 

Катерина Фісун
травень 2019